Блокада, що врятувала Крим

20 вересня минулого року кримськотатарські активісти заблокувати адміністративний кордон з Кримом на Херсонщині. Вони оголосили, що не пропустять жодної вантажівки й жодного вантажу, який везе український товар до окупованого півострова.

Фактично, ця акція була спровокована відчаєм патріотів, які не могли більше спокійно стежити за тим, як українська влада змирилася із загарбанням своєї території. На той момент торгівля з Кримом, електроенергія подавалася без жодних обмовок.

Це при тому, що у Сімферополі Київ продовжували називати «хунтою», українців – «бандерівцями» і не минало й тижня, щоб не з’явилася інформація про нових затриманих чи зниклих кримських татар. Окупанти досі продовжують суд у справі «26 лютого», відкрита справа проти Ільмі Умерова, триває суд на кримськими мусульманами, продовжується знущання над журналістом Миколою Семеною, уже з вироками відбувають «покарання» кримські учасники Євромайдану за (вдумайтеся!) побиття «Беркута».  Кордон перекрито!

Невідомо, яка з перелічених крапель стала останньою, але у кінці вересня 2015-го, так і не дочекавшись дієвої реакції на всі ці події від Києва, кримськотатарські активісти на Чонгарі почали Громадську блокаду Криму, яку очолив Ленур Іслямов.

Кримська «влада» спочатку легковажно поставилася до акції. У Сімферополі гадали, що активістів можна буде купити, чи скомпрометувати. До речі, за останнє вони взялися одразу. Як повідомив журналіст Осман Пашаєв, через кілька днів після початку блокади, у кримських ЗМІ з’явилася інформація буцім то за хабар у тисячу доларів активісти пропустили до Криму 20-тонну вантажівку з м’ясопродуктами. Пашаєв взявся за цю справу і дізнався цікаві деталі. Згідно з відеореєстрацією на адміністративному кордоні з Кримом, фура перетнула його незадовго до півночі 20 вересня. Тобто до початку блокади. А потім три дні десь блукала півостровом і прибула у Сімферополь 23-го числа.

Схожих «компрометуючих» інформацій у російських і кримських ЗМІ вистачало. Інший аспект, на який вони робили особливий наголос, − блокада не матиме значного впливу на економіку півострова. Цікаво, що про це заявляли не лише представники окупаційної влади, а й багато українських експертів й російських опозиційних політиків. Так, наприклад, колишній депутат Державно думи РФ Ілля Пономарьов запевняв, що блокада – річ неефективна, бо у Криму з нею впораються, і це стане ще одним аргументом, аби негативно ставитися до Києва.

Утім, насправді ситуація на півострові значно погіршилася. У короткостроковій перспективі піднялися ціни на продукти харчування, бо усіх їх довелося завозити з Росії. Щоправда, на той момент півострів ще «виручали» турецькі продукти (і тут мова не лише про харчування, а й про будівельні та промислові товари). Утім, після інциденту з російським Су-24 та введенням санкцій стосовно товарів з Туреччини, Крим лишився й без цього джерела імпорту.

У середньостроковій перспективі на півострові під удар потрапили підприємства, пов’язані з сировиною з України, які не змогли знайти інших постачальників. Наприклад, у середині січня про припинення роботи оголосило «Криммолоко». Більшість молока заводи купували в Україні. Коли поставки припинилися, виробництво поставили на паузу. За наступні три місяці керівництво підприємства так і не змогло знайти нових постачальників. Варіант купувати молоко у Краснодарському краї виявився нерентабельним (надто дорого й витрати на дорогу за межами бізнес-плану) й ненадійним. Гарантій того, що Керченська переправа буде працювати щодня, немає.

Нескладно передбачити, що у перспективі на півострові загостриться вже наявний дефіцит молокопродукції. «Влада» Криму не може дозволити стрімко підняти ціни на ці соціальні товари, щоб постачати таку продукцію було вигідно російським виробникам. А отже – змушена доплачувати, або вимагати від Кремля, аби той примушував виробників постачати до Криму товари по невигідним цінам. У будь-якому випадку ця ситуація означає, що кримська авантюра коштуватиме Москві щораз дорожче.

Блекаут

Та найдошкульнішим аспектом блокади стало відключення півострова від енергопостачання. Голова Меджлісу Рефат Чубаров та лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв говорили про таку необхідність ще від початку блокади. Та уперше це сталося 23 листопада, коли невідомі на Херсонщині підірвали опори ЛЕП, через які велося електропостачання на півострів. За фактично два роки окупації ані кримська, ані російська влада не зробили нічого для того, аби забезпечити енергонезалежність Криму. 23 листопада майже всюди на півострові зникло світло, зупинили роботу промислові підприємства. Але українська влада, відремонтувавши опори, відновила подачу електроенергії. За версією Києва, не було жодних законних підстав не постачати електроенергію Криму. На те, що це вкрадена у нашої держави земля, як не дивно, у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості не відреагували. Мовляв, є відповідний договір, і ми його дотримуємося. Але дія договору закінчилася 31 грудня 2015 року. Спочатку і у Сімферополі, і у Києві чиновники не робили різких заяв, і усе вказувало на те, що вони знову домовляться. Але у ніч на 30 грудня опори ЛЕП було знову підірвано. Новий рік Крим зустрів у темряві.

Це був дуже болючий удар для кримської «влади». З’ясувалося, що для нормального існування півострова потрібно 1300 Мегават. 500 з них Крим виробляє самостійно, 300 – отримує так званим енергомостом з Краснодарського краю, а 400 бракує. Це, здавалося б лише третина. Але система енергопостачання зазнала великих втрат. Промисловість, що було відновила виробництво після відключення 23 листопада на третіх змінах, тобто уночі, знову зупинилася. «Влада» була змушена заборонити роботу кав’ярень та ресторанів після 21-ї години, зупинити тролейбусне сполучення, і найгірше – розробити графік віялових відключень для населення. Часто світло зникало і з’являлося через кожні 2 години. У Керчі у новорічну ніч телевізори запрацювали акурат під вітальну промову Путіна, а потім світло знову зникло. Власників магазинів, кав’ярень, ресторанів та готелів змусили перейти на генераторне енергопостачання. А це робить бізнес казково дорогим. Адже генератори працюють на паливі, а не від роспропаганди.

Дитсадки запрацювали 11 січня, але лише до 12-ї й без харчування… У школах багато уроків теж проводилися без освітлення. У багатьох містах з перебоями почали функціонувати котельні. Крім того, нестача енергії у системі призвела до численних аварій. Для багатьох міст та селищ це означало перехід від віялових відключень до повного блекауту.

Київ тим часом нарешті оголосив свою позиції у справі енергопостачання Криму: ми готові підписати новий договір, але лише за умови, що у ньому буде вказано, що півострів – це українська територія.

У такій ситуації все, що залишилося Москві – це використати той псевдопатріотизм, який щодня роздмухується у Криму – те, що у народі часто називають «кримнаш». 31 грудня 2015 року Володимир Путін розпорядився провести опитування, чи згодні кримчани укласти такий договір з Києвом. Наступного дня, нагадаю – 1 січня, результати vox populi були готові: понад 93 проценти опитаних проти договору і готові терпіти до травня, коли РФ обіцяє провести ще одну гілку енергомосту. В Інтернеті, звичайно, це опитування з лицем в «Олів’є» висміяли вздовж і впоперек, але не можна легковажити його політичної складової. У такий спосіб Кремль і окупаційна влада Сімферополя переклали відповідальність за ситуацію на кримчан. Мовляв, ми лише виконуємо волю людей. Тим дивніше виглядає рішення так званої Державної ради Криму, яка на першому засідання цього року назвала дії Україні у сфері енергопостачання «геноцидом». Зокрема, Мустафа Джемілєв назвав її абсурдною.

«З самого початку вони говорили: як добре, тепер ми повністю будемо незалежними, зараз вживемо заходів, консолідуємо народ. «Гоблін» (російський глава Криму Сергій Аксьонов) говорив, що треба нагороду дати і Чубарову, і Іслямову, і Джемілєву за те, що вони так добре консолідували наш народ, а тепер інакше заговорили», – сказав Джемілєв. «Вони що, хочуть, щоб ми порушили свій закон, порушили резолюцію Генеральної асамблеї ООН, де говориться, що Крим – це територія України? Ми ж не будемо писати на догоду Путіну, що це −«федеральний округ Російської Федерації». А потім, відповідно до конвенції Генеральної асамблеї ООН від 1949 року, що всю відповідальність за правове, соціальне, економічне становище людей на окупованих територіях несе окупант, а ніяк не країна, яку окупували. Тому скарга не за тією адресою», – підкреслив народний депутат України.

Маленька перемога з великим наслідками

Після більш як стоденної блокади, до якої долучилися не лише кримськотатарські активісти, а й бійці кількох добровольчих батальйонів, крига скресла й у високих київських кабінетах. Уряд України визнав ефективність й головне необхідність блокади півострова. З 17 січня цього року діє відповідна заборона. Тепер на державному рівні.

«Вийшла постанова Кабміну, за якою вже неможливо перевезти вантажі на окуповану територію, так само – завезти вантажі з окупованої території. Вона нас майже влаштовує, тому ми зараз не вважаємо за потрібне далі продовжувати в такому посиленому форматі, як зараз. Ми наразі переформатовуємо блокаду», – зазначив голова штабу Громадської блокади Криму Ленур Іслямов.

За його словами, опівдні 16 січня активісти зняли блок-пости для спільного з правоохоронцями огляду транспорту, але залишили спостережні пости. Також активісти формують громадське об'єднання, яке, за словами лідера блокади, зараз проходить процес реєстрації. Потім це громадське об'єднання перейде на контрольний пункт в'їзду-виїзду на адмінкордоні з Кримом і, перебуваючи там, виконуватиме спостережну функцію.

Більше того, під час прес-конференції Президент України Петро Порошенко оголосив, що для повернення Криму буде використано новий формат – «Женева+», до якого ввійдуть США, Євросоюз та, можливо, «деякі країни-підписанти Будапештського меморандуму». Політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна, коментуючи таку заяву, заявила, що це означає, що Україна нарешті взялася за розробку механізмів повернення півострова під свою юрисдикцію. «В ідеї Президента з форматом Женева+ задля деокупації Криму закладено важливий сигнал: Україна чи не вперше на найвищому рівні визнала, що повернення Криму – це питання довгострокове, пріоритет – за винятково міжнародними механізмами, а формат переговорів має бути якісно іншим за той, в якому вирішується доля конфлікту на Донбасі. Якщо Мінська група і Нормандський формат привабливі своєю гнучкістю, то Женева+ − це вже формат важковаговиків», вважає експерт.

Що ж, через два роки після окупації, під тиском небайдужих активістів ми нарешті починаємо всерйоз братися за «кримське питання».

Сьогодні, коли блокаду проводить уряд, Крим переповнений українськими товарами. «Чумак», ROSHEN, «Моршинська», «Щедро», − усі ці та інші марки легко знайти на полицях кримських супермаркетів. Українські виробники, яким гроші важливіші за принципи, знайшли методи цілком легальної торгівлі з Кримом – через Харківську область товари вивозять у Росію, а звідти вже інші компанії перепродують їх на окупований півострів. Але така безпринципність – це вже питання до українського бізнесу та уряду. Кримські татари свою справу зробили і продовжують робити.

Тетяна ПАСОВА.