100 років автономії Криму — ювілей кримськотатарської надії: ZAMAN

Сто років надії, яка з'явилася у кримськотатарського народу, і яку намагалися вбити більшовики.

18 жовтня 1921 року була заснована Кримська АРСР. Автономія яка за своєю суттю визнавала кримських татар корінним народом півострова і давала їм шанс на національне відродження. Ось тільки проіснувала вона всього чверть століття. 

Шанс на державність кримські татари отримали у 1917 році після падіння царської Росії. У грудні 1917 року кримським татарам вдається провести перший Курултай. За його підсумками було проголошено Кримську народну республіку. Було сформовано уряд, затверджена конституція, державні символи, створений Меджліс. Республіка претендувала на відтворення державності кримськотатарського народу. Однак у 1918 році владу в Криму захопили більшовики. Вони ліквідують республіку, а голову уряду, муфтія мусульман Криму Номана Челебіджихана жорстоко вбивають. 

Але вже у 20-х роках самі більшовики починають курс на коренізацію — політику залучення корінного населення до управління на місцях і надання офіційного статусу національним мовам.

«Кримськотатарські діячі отримували можливість не те, щоб абсолютно вільно, але все ж таки більш-менш у прийнятних межах розвивати і культуру, особливо піднялася дослідницька етнографічна хвиля навколо Бахчисарайського палацу ханів.  Там був створений музей і археологічні, етнографічні експедиції були майже щорічні. Зібрали велетенський матеріал про побут кримських татар, про їхню історію. У цей період, в 20-ті роки, відбувалися постійні пошуки нової абетки для кримських татар», — розповідає історик Сергій Громенко.

У Криму це стається після того як на півострові побував член колегії Народного комісаріату у справах національностей — Мірсаід Султан-Галієв. У доповіді до центру він повідомляє про катастрофічне становище кримських татар.

Більшовики приходять до висновку, що доцільно зробити з Криму республіку, що  входить до складу Української РСР. Проти були члени партії «Міллі фірка». Вони наполягали на створенні національної республіки з повноваженнями повної автономії. Вона передбачала навіть створення кримського комісаріату закордонних справ, ведення зовнішньої торгівлі та повернення кримськотатарських емігрантів. У Москві були проти. Врешті 18 жовтня 1921 року була затверджена Кримська АРСР.

Головою Кримського ЦВК став латиш Юрій Гавен, головою уряду Криму — казанський татарин Сахіб-гірей Саїд-Галієв. 

Як і в інших автономних республіках, у Криму проголошувалися принципи пріоритетного розвитку національних груп, особливо кримськотатарської. Але автономії ця мала декларативно-пропагандистський характер.

Уже в 1930-х роках стало зрозуміло —сталінський курс дрейфував до відродження великодержавності. З другої половини 1920-х тривали постійні репресії під гаслом боротьби з місцевим «буржуазним націоналізмом». Після розстрілу у травні 1928 року глави Кримської АРСР Велі Ібраімова репресії щодо кримськотатарських партійних керівників і представників культурної еліти стали нормою. Завершенням цього сталінського курсу стала депортація кримських татар у 1944 році і скасування автономії у 45-му.