Віра Правило, кураторка перекладацької частини проєкту
 

Український переклад «Історії кримських татар» — не лише можливість нарешті читати її без посередництва мови окупанта. Це про зв'язок між минулим і теперішнім та «вакцину» від помилок у майбутньому.

Коли розповідаю, що курую переклад «Історії кримських татар» Валерія Возгріна, дуже часто чую: «А що тут складного? Ви ж перекладаєте з російської на українську».
 

Зізнаюся: коли ми починали проєкт, й самі розмірковували подібно. 
 

Але текст Возгріна — це не просто історична праця. Це величезний масив документів, свідчень, цитат, історичних термінів і деталей, зібраних автором протягом десятиліть. І водночас — текст із дуже специфічною манерою. Возгрін може писати академічно, а за кілька сторінок перейти до майже детективного способу розповіді: спочатку надати певний факт, який здається випадковим, потім додати інші — і лише згодом скласти їх у цілісну картину.
 

Тому наше завдання — не просто перекласти слова. А передати логіку автора, його інтонацію, спосіб мислення. Зробити так, щоб читач емоційно пережив те, про що розповідає історик.
 

Опрацювання документів Російської імперії та СРСР переходить за межі звичайної філологічної роботи. Їхні формулювання уникають відповідальності: «було виселено», «було передано», «було зроблено». Без відповіді на природне запитання про те, хто це зробив. Українська мова повертає суб’єктність.
 

І це, можливо, одне з найбільших відкриттів для мене за час роботи над книгою: перекладаючи історичний текст, йдеться не тільки про мову, а й про спосіб бачення історії.
 

Наприклад, у другому томі (саме зараз, за підтримки УКФ, триває робота над перекладом його 500 сторінок) — про першу анексію Криму, війни, подальше підкорення Криму Російською імперією. Читаючи його, наочно спостерігаєш, як народ, який споконвіку жив на цій землі, поступово перетворюють на штучну проблему, яку треба «вирішити».
 

Для цього кримських татар описують як начебто нездатних управляти власною землею, як людей, яким нібито бракує ресурсів, знань чи здатності самостійно розвивати Крим. А потім із цих вигаданих аргументів народжуються цілком реальні рішення про захоплення земель, переселення людей і знищення їхньої суб’єктності.
 

Це важко читати. І часом важко перекладати, бо емоційно не сприймаєш несправедливості та фальсифікації.
 

Автор багато приділяє увагу описам кримськотатарських міст, садів, кав’ярень, шкіл, одягу, побуту —  живому світу, який безжально знищує імперія.

Ще один виклик — імена, назви, терміни. Наприклад, як правильно писати — Гірей чи Гірай? Здавалося б, одна літера… У В. Возгріна це ціле філологічне розслідування: через джерела, історичну традицію та мову він пояснює, чому кримські хани називали себе саме Гіреями.

І таких питань — що є справді історичною традицією, а що — результатом пізнішої русифікації чи османізації — безліч.
 

В процесі перекладу наша команда постійно навчається. Перевіряємо, сумніваємося, шукаємо джерела, радимося з істориками та мовознавцями.
 

І все це дуже показово: всі ми з дитинства їздили у Крим, але не замислювалися над багатьма речами; у нас не було можливості знати реальну історію.
 

Тож важливо, щоб завдяки цим чотирьом томам, які будуть доступні українською мовою, читач зміг побачити справжню історію Криму. Без російського посередника, як в мові, так і в трактуваннях. Без нав’язаних пояснень, без столітніх стереотипів. І тоді, після деокупації півострова, ми будемо надійно «щеплені» від помилок минулого.

Віра Правило, кураторка перекладацької частини проєкту

Проєкт реалізується телеканалом ATR за підтримки Українського культурного фонду @ucf.ua. Кураторки проєкту з перекладу: Віра та Ірина Правило, за участі команди ГО “Конгрес активістів культури”

#atr #ucf #запідтримкиУКФ #historyofcrimeantatars #HistoryOfCrimeanTatars #історіякримськихтатар  #возгрін  #історіяКриму.